Категории
Самые читаемые
RUSBOOK.SU » Научные и научно-популярные книги » История » 100 ключових подій української історії - Д. Журавльов

100 ключових подій української історії - Д. Журавльов

Читать онлайн 100 ключових подій української історії - Д. Журавльов

Шрифт:

-
+

Интервал:

-
+

Закладка:

Сделать
1 ... 26 27 28 29 30 31 32 33 34 ... 82
Перейти на страницу:

29 травня Калиновський довідався про наближення татар нурадін-султана, котрі наступного дня форсували Буг і захопили частину польських коней на пасовиськах. 1 червня відбулася сутичка між татарським передовим загоном і коронною кіннотою, котру вдалося виманити з табору і трохи пошарпати. Водночас Тиміш розгромив передову варту Калиновського, а козаки його батька почали оточувати ворожий табір, займаючи панівні висоти. Вночі на військовій нараді Пшиємський запропонував залишити німецьку піхоту в її укріпленні та відступити кіннотою в напрямку Кам’янця, чекаючи на підкріплення і сподіваючись на високу боєздатність найманців. Проте Калиновський вирішив дати бій наявними силами. Події 2 червня реконструювати непросто. Ми знаємо лише, що частина жовнірів із кінних хоругов збунтувалась, намагаючись видати Калиновського Хмельницькому за право вільного виходу з табору, і польний гетьман наказав німецькій піхоті стріляти по власній кінноті. Козаки і татари, якими керували Т. Хмельницький, І. Золотаренко і карач-мурза, пішли на штурм, і бій перетворився на кілька локальних запеклих сутичок. Найкраще боронилися німці під проводом М. Собеського та частина кінноти Пшиємського, але інші кінні хоругви кинулися тікати. Після загибелі чи полону командувачів і більшості коронної піхоти бій припинився. У полон потрапила невідома кількість (імовірно, від 3 до 5 тис.) жовнірів та їхніх слуг, доля яких була сумною. Чи то прагнучи помсти за Берестечко, чи то не бажаючи обтяжувати татар ясиром, через який степовики могли повернути додому, 3–4 червня польські полонені були вбиті козаками (польська версія, оспорюється українськими істориками). Такий трагічний фінал, на жаль, не так уже й рідко траплявся в європейських середньовічних та ранньомодерних битвах – наприклад, при Азенкурі 1415 р.

Наслідки події

Річпосполитське військо загинуло майже повністю: в бою чи потім у різнí полонених полягла вся піхота, врятувалося до 1,5 тис. кінноти та невідома кількість челяді. До 300 полонених згодом без викупу відпустив Хмельницький, якась кількість дісталася-таки татарам і вижила. Загинули обидва Калиновські, Пшиємський, полягли всі 8 хоругов річпосполитської гусарії, яка кілька років по тому не могла відновити своєї чисельності. Втрати козаків і татар невідомі, але вони навряд чи були великі – штурм табору був нетривалий, гідний опір вчинила хіба що німецька піхота та деякі кінні хоругви. Тиміш Хмельниченко одружився-таки з красунею Розандою, хоча цей шлюб і не приніс бажаних наслідків і міцного миру ні Україні, ні Молдавії, ні Речі Посполитій, яка вдруге після Жовтих Вод і Корсуня втратила основне коронне військо. Територія козацької України знову розширилася до меж часів Зборівської угоди (колишні Київське, Чернігівське та Брацлавське воєводства). Проте кампанія не могла тривати далі – на землі Речі Посполитої з півдня прийшла чума, і війна припинилась.

Історична пам’ять

Річ Посполита була вражена загибеллю коронного війська – звідси порівняння сучасниками тих подій та страху, що охопив польсько-литовську державу, з битвою біля Канн 216 р. до н. е., коли Ганнібал, здавалося, був уже «біля воріт Риму». Сьогодні добре відома в Україні битва, котру науково-популярна та художня література, а також підручники змальовують найчастіше як один із головних військових тріумфів Хмельницького, не надто наголошуючи на ролі в ній татар і тим більше на питанні про різанину після битви (серед українських істориків існують дискусії щодо наявності та мотивів останньої). В Україні активно відзначаються річниці битви, на її честь 2002 р. випущено ювілейну монету. Пам’ятають про Батіг і в сучасній Польщі, де битву часто називають «сарматською Катинню» через різанину полонених поляків (середньовічні та ранньомодерні польські автори вважали поляків нащадками сарматів). Битві присвячено повість сучасного польського письменника Яцека Комуди «Богун».

Переяславська рада і Березневі статті

Дата і місце

Рада – 18 січня 1654 р., місто Переяслав, статті підготовлено українською стороною – 27 лютого, місто Чигирин, статті видано козацькому посольству з царськими резолюціями – 31 березня, місто Москва.

Дійові особи

З козацького боку: гетьман Б. Хмельницький, генеральний писар Іван Виговський, козацькі посли полковник Павло Моржковський-Тетеря (бл. 1620–1670; шляхтич, з 1653 р. переяславський полковник, зять Б. Хмельницького, в 1663–1665 рр. гетьман Правобережної України) і генеральний суддя Самійло Зарудний (? – після 1664; очолював козацькі посольства до Варшави, Москви, Стамбула, укладав Гадяцьку угоду).

З московського боку: цар Олексій Михайлович (1629–1676; другий цар з династії Романових, у 1648–1654 рр. провів військову реформу, в 1666–1667 рр. разом із патріархом Никоном спровокував розкол у російському православ’ї, вів війни з Річчю Посполитою, Швецією, придушив Соляний і Мідний бунти); голова посольства боярин Василь Васильович Бутурлін (?–1656; з 1640 р. окольничий, з 1652 р. боярин, 1655 р. виграв битву під Слоніградком, разом із Хмельницьким зазнав поразки під Озерною); члени посольства окольничий Іван Васильович Алфер’єв (?–1700; дворянин, 1638 р. стрілецький голова в Рильську, брав участь у Земському соборі 1653 р., війні з Річчю Посполитою після 1654 р.) та стольник Григорій Григорович Ромодановський (?–1682; з 1658 р. воєвода Бєлгородського полку, з 1665 р. боярин, неодноразово керував московським військом в Україні, брав участь у Конотопській битві, підтримував І. Брюховецького, брав участь у боях під Глуховом 1653 р., придушенні повстання С. Разіна, Чигиринських походах 1677–1678 рр., убитий повсталими стрільцями). У розробці остаточної редакції Березневих статей у Москві головну роль відіграв думний дяк Алмаз Іванов (?–1669; вів переговори з Польщею і Швецією, входив до складу комісії, що звинуватила патріарха Никона).

Передумови події

Переговори з Москвою Б. Хмельницький розпочав давно (1648 р. з метою забезпечити нейтральність Москви у війні козаків з Річчю Посполитою, згодом – з метою втягнути царя в конфлікт на боці козаків; паралельно подібні переговори проводилися з Трансільванією, Османською імперією). Проте до 1653 р., стадії «обопільного виснаження» козаків і Речі Посполитої, цар не давав однозначної відповіді, обмежуючись економічною співпрацею. 19 жовтня 1653 р. Земський собор у Москві нарешті погодився взяти козаків «під високу царську руку», 2 листопада було оголошено війну Речі Посполитій, до України вирушило велике посольство на чолі з боярином В. Бутурліним. Місцем проведення генеральної військової ради обрали Переяслав, куди посольство прибуло 10 січня 1654 р. Б. Хмельницький разом із генеральною старшиною прибув на переговори 16 січня 1654 р. (гетьман ховав сина Тимоша і був не в найліпшому стані для переговорів, крім того, на Дніпрі ніяк не твердла крига).

Хід події

8 (18) січня 1654 р. у Переяславі відбулася старшинська рада, а згодом – генеральна військова рада, у якій взяли участь представники козацтва Київського, Чернігівського та Брацлавського полків, жителі Переяслава. Не було представників від селян, міщан (крім Переяслава) та духівництва.

Після зачитування царської грамоти гетьманом старшина та посли пішли до Успенського собору, де духівництво мало привести їх до присяги. Однак Б. Хмельницький зажадав, щоб посли першими принесли присягу від імені царя, що мало б забезпечити Україні збереження її прав, а також було б ствердженням союзу між обома державами. Боярин В. Бутурлін рішуче відмовився скласти присягу, у зв’язку із чим гетьман і старшини пішли на нараду, яка тривала декілька годин. У ході наради полковники переяславський П. Тетеря та миргородський Г. Лісницький приходили і просили Бутурліна скласти присягу, але безуспішно. Бутурлін відмовився присягати від імені царя, посилаючись на те, що цар не присягає своїм підданим. Жодного письмового договору в Переяславі укладено не було. Після тривалої наради і враховуючи слова Бутурліна, які гетьман і старшина тлумачили як рівнозначні присязі («вірі») царя, українська сторона склала присягу. Від імені царя гетьману було вручено грамоту та знаки гетьманської влади: військовий прапор (хоругву), булаву та шапку. Після Переяславської ради представники московського посольства побували у 117 містах і містечках України для прийняття присяги від населення на вірність цареві. За їхніми даними, присягу склали 122 542 особи чоловічої статі (ймовірно, цифра завищена; було чимало випадків відмови присягати, зокрема серед старшини і вищого духівництва, що викликало незадоволення Хмельницького).

Наступним пунктом переговорів став проект договору у формі петиції до царя з 23 пунктів, який в середині березня 1654 р. привезли до Москви переяславський полковник П. Тетеря і військовий суддя Самійло Зарудний. Оригінал угоди не зберігся, відомі кілька московських чернеток. Частина пунктів була об’єднана, і в результаті цар ухвалив 11 пунктів. За ними козацька Україна в межах 3 воєводств, обмежених Зборівським миром, переходила «під високу царську руку», зберігаючи всі особливості свого устрою, встановлювався реєстр 60 тис. козаків, гетьман (який вільно обирався козаками без царського втручання) мав право вести будь-які зовнішньополітичні зносини (з королем і слутаном – з відома царя), податки на користь царя в Україні мала збирати українська адміністрація (насправді податки царю не пересилалися до часів Брюховецького), підтверджувалися права духівництва і міщан (на що додатково були видані жалувані грамоти), призначалася платня козацькій старшині, укладався військовий союз із Москвою проти Речі Посполитої і в разі потреби проти Кримського ханства, цар допомагав із забезпеченням боєприпасами і провіантом фортеці Кодак і Запорозької Січі.

1 ... 26 27 28 29 30 31 32 33 34 ... 82
Перейти на страницу:
На этой странице вы можете бесплатно скачать 100 ключових подій української історії - Д. Журавльов торрент бесплатно.
Комментарии
Открыть боковую панель
Комментарии
Сергій
Сергій 25.01.2024 - 17:17
"Убийство миссис Спэнлоу" от Агаты Кристи – это великолепный детектив, который завораживает с первой страницы и держит в напряжении до последнего момента. Кристи, как всегда, мастерски строит