100 ключових подій української історії - Д. Журавльов

Добре знана в Україні, Росії та Польщі битва. У Речі Посполитій та Західній Європі одразу ж стала темою кількох поетичних творів, що прославляли мужність коронного війська. В Україні найчастіше сприймається як приклад українського героїзму та зради союзників-татар (котрої, цілком імовірно, могло й не бути). Широко відображена в художній літературі (від віршів Т. Шевченка та роману у віршах Л. Костенко «Берестечко» до відомої трилогії Г. Сенкевича), народній творчості (анонімна «Дума козацька про війну з козаками під Берестечком» XVII ст.), сучасній українській музиці тощо. На місці битви діє музей-заповідник «Козацькі могили», з XIX ст. існують церкви, каплиці, пам’ятники, споруджені на честь події, у незалежній Україні відзначаються її річниці, проводяться реконструкції.

Бої під Білою Церквою і Білоцерківський мир

23–25 вересня, мир – 28 вересня 1651 р., околиці Білої Церкви, сьогодні – Київська область.

Богдан Хмельницький, Іван Виговський, на чолі польського війська стояли Миколай Потоцький, Мартин Калиновський, Єремія Вишевецький, литовське військо очолював Януш Радзивілл (1612–1655; досвідчений воєначальник, брав участь у Смоленській війні 1632–1634 рр., староста жмудський, з 1646 р. польний гетьман литовський, у майбутньому переможець у другій битві під Лоєвом 1651 р., головнокомандувач у важкій війні з Москвою в 1654–1655 рр., активний учасник боротьби за незалежність Литви та ініціатор Кейданської угоди зі Швецією 1655 р.).

Після перемоги під Берестечком значна частина польського війська (особливо підрозділи посполитого рушення) розійшлася по домівках, вважаючи, що перемогу над Хмельницьким уже забезпечено. Натомість козацький гетьман зумів зібрати нове військо зі вцілілих під Берестечком полків, закликав на допомогу ногайських татар і на осінь 1651 р. мав на Київщині до 25–30 тис. козаків і татар (проти 20 тис. коронного і 4–5 тис. литовського війська плюс невідома кількість збройних слуг). На долю литовців 1651 р. випав чималий успіх у Другій битві під Лоєвом, де Радзивілл зумів розбити козацького полковника Небабу. Литовці зайняли Київ, котрий у результаті сильно постраждав від пожежі.

23–25 вересня 1651 р. відбулася битва (вірніше, низка боїв) під Білою Церквою, в котрих Радзивілл потіснив деякі полки Хмельницького, але початковий успіх не був підтриманий вимотаним у кампанії 1651 р. коронним військом, котре страждало від дизентерії та занепаду духу. Литовського гетьмана навіть звинуватили його польські колеги в бажанні здобути військову славу замість довгоочікуваного миру в країні. У результаті бойові дії згасли без виявлення явного переможця, і 28 вересня було укладено Білоцерківський мир. За його статтями шляхті поверталися маєтки у Київському, Брацлавському і Чернігівському воєводствах; територія, підвладна Хмельницькому, обмежувалася лише Київським воєводством; реєстрове козацьке військо скорочувалося з 40 до 20 тис. осіб; гетьман був позбавлений права мати відносини з іноземними державами і повинен був розірвати союз з Кримським ханством, відіславши татарські загони.

Невигідний для козацької сторони мир та спровоковану ним кризу держави Хмельницького (на підписанні миру польські комісари, Хмельницький і Виговський ледь не загинули від рук власних збунтованих козаків) важко назвати успіхом гетьмана, проте ці випробування козацька держава все ж витримала: повстання козаків Хмельницький придушив, свій авторитет невдовзі відновив, положення миру в цілому не виконувалися. З польського боку мир не був ратифікований сеймом – процес було зірвано завдяки першому в історії Речі Посполитої застосуванню права liberum veto (вільного вето) з боку політичних кіл, налаштованих на досягнення повної перемоги над «хлопством». Мир виявився нестійкою короткою передишкою у війні. Хмельницький налагодив тісніші дипломатичні контакти з Османською імперією (на думку деяких істориків – аж до прийняття формальної османської протекції).

Відома в Україні (з підручників, преси) подія, яка, однак, не є об’єктом для широкого відзначання річниць. Побіжно згадана в творах на тему Хмельниччини (романи М. Старицького, поема «Берестечко» Л. Костенко тощо).

Битва під горою Батіг

1–2 червня (22–23 травня за старим стилем) 1652 р. поблизу гори Батіг біля сучасного села Четвертинівка Тростянецького району Вінницької області.

Основним козацьким військом командував гетьман Богдан Хмельницький, авангардом керував його старший син Тиміш (1632–1653; 1648 р. був заручником у Бахчисараї, згодом сотник у Чигиринському полку, кампанія 1652 р. – його перший серйозний військовий досвід, виграв битву під Яссами 1–2 травня 1653 р., програв битву під Фінтою 17 травня того ж року, помер від рани в обложеній Сучаві 15 вересня 1653 р.); помітними воєначальниками були також Іван Золотаренко (?–1655; з корсунських міщан, 1652 р. полковник корсунський, у 1652–1655 рр. полковник ніжинський, досвідчений учасник Хмельниччини, у 1654–1655 рр. наказний гетьман козацького війська в Білорусії); Іван Богун та Йосип Глух. Татари перебували під проводом карач-бея (?–?; не ім’я, а титул, що означав князя з одного з головних родів ханства – Ширин, Барин, Аргин, Кипчак та ін. Входив до ханської ради – дивану) та нурадін-султана Аділь-Гірея.

На чолі коронного війська після смерті 1651 р. М. Потоцького стояв польний гетьман коронний Мартин Калиновський, кінні хоругви очолювали його син Самуель Єжі Калиновський (?–1652; у 1649–1652 рр. великий коронний обозний, зять великого канцлера Є. Оссолінського); піхотою та артилерією керували талановитий і популярний у війську Сигізмунд Пшиємський та ще один відомий артилерист – Криштоф Гродзицький (?–1659; полковник артилерії, учасник шведсько-польської війни 1626–1629 рр. та Тридцятирічної війни, з 1640 р. комендант відомої фортеці Кодак, яку захищав від козаків Хмельницького 1648 р., після Батога генерал артилерії коронної, учасник битви під Охматовом 1655 р., захищав Львів від шведів того самого року).

14 травня 1652 р. Хмельницький скликав у Чигирині козацьку раду, на якій по суті було вирішено розірвати Білоцерківську угоду. Гетьман вирішив реалізувати давню ідею союзу з Молдавією шляхом династійного шлюбу Тимоша Хмельницького і доньки молдавського господаря Василя Лупу Розанди, і козацьке військо вирушило до Молдавії. Водночас у Речі Посполитій, з якою Хмельницький зберігав нетривкий мир, розпочалася ціла кампанія з недопущення згаданого династійного шлюбу і неприємного для Речі Посполитої політичного союзу. Кампанію очолив польний гетьман Мартин Калиновський, який (на відміну від того ж Адама Киселя чи Єжі Оссолінського) ще з 1648 р. виступав за якомога жорсткішу позицію щодо «козацького бунту». У результаті поповнене шляхом набору найманців коронне військо, розквартироване на Поділлі, стало табором під горою Батіг на шляху, котрим до Молдавії мали вирушити «свати» на чолі з Т. Хмельницьким. За підрахунками польського історика В. Длуголенцького на основі компутів коронного війська, Калиновський мав солідні сили – вісім хоругов гусарії (873 осіб), чотирьох хоругов кінних аркебузирів (359 осіб), 28 хоругов панцирних козаків (2732 осіб), двох полків рейтарів (850 осіб), трьох полків драгунів (1383 осіб), однієї легкої хоругви (92 осіб), чотирьох полків німецької піхоти (4100 осіб) та трьох-чотирьох хоругов польської піхоти (466 осіб). До цієї кількості слід додати приблизно стільки ж озброєних слуг, які, щоправда, не були повноцінними воїнами. Коронне військо мало до 50 гармат.

Авангард козацького війська на чолі з Т. Хмельницьким, що йшов до Молдавії нешвидким маршем і мав виманити на себе Калиновського, був не надто численним – 5–6 тис. козаків і до 5 тис. татар. Проте слідом на дистанції денного переходу рухалися основні сили Б. Хмельницького – 15–20 тис. козаків із невідомою кількістю гармат і 8–10 тис. татар. Військо йшло «на татарський лад», тобто без табору. 30 травня козацький гетьман надіслав Калиновському листа, в якому попереджав про похід Тимоша і радив польським воєначальникам не перешкоджати йому (деякі українські історики вважають цей лист елементом військових хитрощів). Шлях Тимоша до Молдавії пролягав повз місто Ладижин правим берегом Південного Бугу, навпроти невисокої (до 100 м) гори Батіг, і саме тут було вирішено долю короткої кампанії 1652 р. Великою тактичною помилкою непопулярного у війську Калиновського історики вважають надто великі розміри табору (до 60 га, 2,5 км загальна довжина валів), до того ж недобудованого, розрахованого на більше військо, ніж зміг зібрати польний гетьман на момент битви (не всі надвірні війська встигли підійти вчасно). Великою проблемою став конфлікт між Калиновським і Пшиємським, котрому польний гетьман заздрив через заслуги і популярність генерала артилерії у річпосполитському війську. Під Батогом з козацького боку брали участь фактично лише добре вишколені довгою війною козацькі полки держави Хмельницького, до того ж добре мотивовані минулорічною поразкою та невигідною Білоцерківською угодою. Як і в битвах 1648–1649 рр., важливу роль відіграло вміння козацького гетьмана проводити швидкі несподівані маневри, зокрема завдяки допомозі татар та високій рухливості козацького війська.