Мiй прадiдусь i я, або ж Великий хлопчак i малий хлопчак (на украинском языке) - Джеймс Крюс

"Аллах хай буде з вами, друзi мої! Я Iбрагiм, прозваний Гарбузова Голова, бо менi зовсiм маленькому впав на голiвку каганець!"

"Слухайте, слухайте! -- загукали слухачi. -- Вiн розкаже нам оповiдку про гарбузову голову! Це може бути весело!"

А Iбрагiм провадив: "Аллах великий! Вiн не тiльки дав менi гарбузову голову, а ще вдмухнув над лiвим оком, де живе уява, хист оповiдати, щоб я розважав вас на базарi, любi друзi!"

"Що це вiн оповiдає? -- почали питати слухачi один в одного. -Куди вiн хилить? Нiчого не добереш!"

А Iбрагiм говорив далi: "Мистецтва оповiдати я не вчивсь нiде, друзi мої. Воно впало на мене з неба".

"Мабуть, воно було в тому каганцi!" -- закричав один слухач, i в юрбi вперше засмiялись, а Iбрагiм Гарбузова Голова дуже збентежився. Вiн вирiшив негайно починати свою оповiдку, щоб його не висмiяли ще раз. I тому швидко повiв далi:

"Аллах великий, i Магомет пророк його! В тiй оповiдцi, що я вам сьогоднi розкажу, iдеться про незвичайного злодiя!"

"Розкажи нам про того злодiя, що вночi крав волосся!" -- мовив хтось смiючись.

"Аллах зi мною! -- гукнув Iбрагiм Гарбузова Голова. -- Я хочу вернутись додому живий i цiлий!"

Тi, хто смiявся, були задоволенi. Але iншi слухачi знетерпеливились, бо й досi не почули, про якого це незвичайного злодiя їм мають розповiдати. Декотрi вже вiдiйшли, декотрi голосно балакали мiж собою про дорожнечу та безсоромних купцiв, а третi знов почали пiд'юджувати Iбрагiма.

Один гукнув: "Розкажи нам про злодiя, що крав ногами!"

Другий захотiв почути про злодiя, що крав вошей. Iбрагiм Гарбузова Голова вже занепокоївся. Вiн гукнув: "Я цiєї iсторiї не знаю! Але я обiцяю вам оповiдку не менш цiкаву, а то й цiкавiшу! Вона, правда, довга, але дуже гарна. Вона починається на базарi в Багдадi, де я сам був бiльш як десять рокiв тому, а кiнчається тут, в Iскiбi.

Це Iбрагiмове оголошення розсердило людей, бо шлях iз Багдада до Iскiба дуже довгий, а таку довжелезну оповiдку неохота вислухувати стоячи.

Тому бiльшiсть слухачiв вiдiйшли, щоб пограти в домiно за турецькою кавою. Там принаймнi можна сидiти. Тiльки нечисленнi лишились, та й то не для оповiдки, а щоб познущатися з Iбрагiма. Вони гукали: "А що ти робив у Багдадi? Купував оливу для свого каганця?"

I знову знявся регiт, однак Iбрагiм уже розсердився.

"Дурний набрiд! -- закричав вiн. -- Чого ви не можете спокiйно почекати, поки я почну свою оповiдку? Чи вас ваш учитель недосить шмагав? Замовкнiть нарештi й слухайте!"

Але натомiсть зчинився справжнiй галас.

"Ви погляньте на цю Гарбузову Голову! -- кричали люди. -- Вiн не починає своєї оповiдки, а ми ще й виннi, що вiн не почав! Де ж тут глузд?"

На Iбрагiма по-справжньому розгнiвились, i раптом хтось пожбурив у нього динею. На лихо, Iбрагiм сидiв саме пiд майстернею мiдника, i диня, пролiтаючи, збила вивiшенi там три мiднi каганцi. Вони один по одному впали Iбрагiмовi на голову, так що в очах йому затанцювали спочатку зiрки, потiм мiсяць i нарештi тридцять сiм сонць; вiн зойкнув i почав крутитись на мiсцi.

Тодi люди загукали: "Гарбузова Голова танцює!" -- заплескали в долонi й похапалися за животи з реготу.

Тiльки Юсуф Багдадець, третiй оповiдач, не смiявся з усiма, а вхопив Iбрагiма, що пiдплигував та крутився, за полу й потяг його через увесь базар, крiзь розгаласовану юрбу додому.

Вiдтодi в Iскiбi про людину, що висловлюється надто розлого, кажуть: "Йому впали на голову три свiтильники".

А Iбрагiм ходив iз трьома гулями на головi, з яйце завбiльшки -наче гарбуз iз трьома рiжками.

Вранцi пiсля Iбрагiмової пригоди на базар вийшов Юсуф Багдадець, щоб розважити людей злодiйською оповiдкою. Вiн не придумував нiякого особливого початку, нiякого люб'язного привiтання. Вiн хотiв принадити людей тiльки своєю оповiдкою. А що вiн точно знав, як скiнчиться та оповiдка, то йому неважко було придумати початок.

Цього разу юрба цiкавих була, мабуть, iще бiльша, нiж напередоднi, а в одному куточку сховались Ахмед Довгобородий, обстрижений, та Iбрагiм iз гулями на своїй гарбузовiй головi.

Юсуф Багдадець спочатку не сказав нi слова. Вiн сiв у вiкнi крамницi килимiв, схрестив руки на грудях i мовчки дивився на своїх слухачiв, аж поки весь базар притих, як мишi, й нетерпляче втупив очi в нього. I тодi вiн пiвголосом почав свою оповiдку:

"Коли Гарун аль Рашiд, великий халiф, знову вийшов перевдягнений уночi погуляти по Багдаду, йому раптом захотiлося смажених каштанiв. Але, простуючи до одного старого продавця каштанiв, вiн раптом згадав, що забув узяти грошi. А що халiфи не звикли вiдмовлятися вiд своїх бажань, то Гарун аль Рашiд i без грошей добув собi каштанiв. Вiн пiдняв на вулицi камiнь i, проходячи повз продавця каштанiв, нишком кинув ним у чиїсь дверi. Удар гучно пролунав на нiчнiй вулицi, i продавець каштанiв злякано озирнувся. Цiєю миттю скористався халiф, щоб хутенько вкрасти жменю каштанiв. Вiн сховав їх пiд полою й спокiйнiсiнько пiшов далi, щоб не виказати себе зляканим поспiхом. Та як почав їсти каштани, то помiтив, що, крадучи їх, загубив коштовного персня, й промурмотiв: "Дорогенькi ж каштани!"

Невдовзi халiфовi захотiлося халви, i в ту ж мить вiн побачив на розi продавчиню халви, що стояла над невеличким багаттячком.

А що халiфи не звикли стримувати свої бажання, то Гарун аль Рашiд i без грошей доп'яв собi халви. Проходячи повз продавчиню, вiн нишком кинув у вогонь шкаралупи каштанiв, i вони затрiскотiли та зашкварчали у вогнi, так що продавчиня злякано вiдскочила i втупилась у розпломенiлий вогонь.

Ту мить халiф використав, щоб хутенько вiдломити собi шматок халви. Вiн сховав її пiд полу й достойно попростував далi, не давши нiчого взнаки.

Та вийнявши трохи далi халву з-пiд поли, вiн помiтив, що, крадучи її, загубив коштовного кинджала, i промурмотiв: "Дорогенька ж халва!"

Ще трохи перегодя йому захотiлося вишень. А що халiфи не звикли стримувати свої бажання, то Гарун аль Рашiд i без грошей доп'яв свої вишнi. Вiн повiльно почовгав у темний завулок, нiби випадково пройшов попiд огорожею чийогось садка й мимохiдь нарвав з гiлки жменю вишень, їх вiн теж сховав пiд полу.

Та коли почав їсти вишнi, то помiтив, що, крадучи їх, згубив з вуха коштовну сережку, i промурмотiв: "Дорогенькi ж вишнi!"

Наступного дня, коли халiф у всiй пишнотi знову сидiв у своєму палацi, вiн оголосив через оповiсникiв, що загубив персня, кинджал i сережку й обiцяє велику винагороду тим, хто їх знайде. Вiн сподiвався, що прийдуть продавець каштанiв, продавчиня халви та власник садка i вiн таким чином зможе вiдшкодувати їм за вкрадене. Але нiхто з них не прийшов. А коштовностi аж через кiлька тижнiв знайшли в помешканнi одного молодого голяра, якого зразу ж привели в кайданах до халiфа.

"Як опинились у тебе мої коштовностi?" -- загримiв халiф на голяра.

"Простiть менi, володарю всiх правовiрних, -- вiдповiв юнак, не пiдводячи очей. -- Я взяв їх у вас для вашого ж добра".

Почувши таку вiдповiдь, понiмiли всi придворнi, а насамперед сам халiф.

"Поясни краще, хлопче!" -- зажадав вiн.

"Знайте ж, великий халiфе, що персня я зняв з вашого пальця коло продавця каштанiв, щоб ви не зачепилися ним i не виказали себе!"

I знову придворнi подивувались вiдповiдi. Тiльки халiф не здивувався. Вiн навiть усмiхнувся.

А голяр вiв далi:

"Кинджала, о володарю всiх правовiрних, я взяв у вас коло продавчинi халви. Як легко мiг би вiн стукнутись об залiзний столик i виказати вас!"

"А як же було з сережкою, пане?"

Придворнi здивувалися, що халiф назвав простого голяра паном.

А юнак сказав:

"Сережку, о великий халiфе, 'я мусив узяти у вас коло вишневого садка, а то ви зачепились би нею за гiлку й розiрвали б вухо".

На тi слова придворнi зачудовано похитали головами. А Гарун аль Рашiд пiдвiвся, власноручно зняв з голяра кайдани й сказав:

"Коли ви зробили все це задля мого добра, то ви вiльнi, майстре. Але вiдкрийте менi ще одне: як це так вийшло, що я вас не бачив?"

"А я йшов у вашiй тiнi, о владарю! Так мене навчено. Бо нашого ремесла теж треба вчитись, i потрiбнi тривалi вправи, поки дiйдеш у тому до майстерностi!"

"Оскiльки тої ночi я не бачив вас i не чув, то ви справдi майстер... голяр! -- гукнув халiф, зиркнувши скоса на своїх придворних. -- Тож iдiть додому й вiзьмiть мої коштовностi як подарунки. Але пильнуйте свого язика, а живiть надалi тiльки з голярства. А як менi колись буде на щось потрiбне ваше мистецтво, я згадаю про вас! Аллах нехай буде з вами!"

"Аллах благослови Гаруна аль Рашiда, володаря всiх правовiрних!" -- швидко вклонившися, вiдповiв молодий голяр. А потiм без перешкод покинув палац, узявши з собою персня, кинджал i сережку халiфа.

Придворнi зчудовано спитали:

"Чому, о великий халiфе, ви явили цьому злодюжцi-голяревi таку честь?"

"Тому що злодiй не може бути суддею над злодiєм! -- вiдказав халiф. -- I тому, що вiн має хист, який дивує мене!"

Слухачi на iскiбському базарi анi разу не перебили оповiдача Юсуфа Багдадця, поки вiн говорив. Вони притихли, наче розбiйники в кущах, що чигають на купця. А тепер гучно заплескали в долонi й сказали:

"Справдi, незвичайна iсторiя про злодiя! Ти чудово розважив нас!"