Тiм Талер, або Проданий смiх (на украинском языке) - Джеймс Крюс

Однак барон нiколи не мiг весело й бездумно вiддатись хоч би якому почуттю. Йому бракувало хисту бути просто щасливим. Вiн мусив усе пояснювати собi, розбирати на частки, аналiзувати - навiть свої почуття.

Так i того разу - тiльки-но iкнувши востаннє, барон замисливсь: а чого ж вiн смiється? I здивовано вiдзначив, що смiявся з самого себе, зi своєї невдалої спроби справити на Тiма Талера враження фокусами чорної магiї.

Спроба не вдалася, Троч зазнав поразки, i все ж вiн смiявся. Досi з бароном такого не бувало ще зроду.

Вiн пiдвiвся з крiсла, й, ходячи туди й сюди по вiтальнi, заговорив сам iз собою.

- Дивовижна рiч, - бурмотiв вiн. - Я купив собi смiх, щоб здобути владу над серцями. А тепер... - барон уражено зупинився... - тепер я здобув владу над самим собою, над своєю норовливою вдачею. Я бiльше вже не пiдкоряюся своїм норовам, я їх проганяю смiхом!

Троч знову почав ходити по вiтальнi.

- Ранiш я нетямився з лютi, коли не моє бувало зверху. Ладен був на стiну дертися. А тепер, навiть спiймавши облизня, засмiюся - i моє однаково зверху!

Барон iз майже щасливим виразом на обличчi схопився за голову й вигукнув:

- Це ж неймовiрно! Всю свою зверхнiсть менi доводилось весь час пiдтримувати хитрiстю, пiдступами, каверзами, перемогами над iншими людьми. А тепер вона сама спливає на мене, бо я вмiю пускати з рота якiсь кумеднi хихи та хахи. Виходить, смiх вартий бiльш, нiж я гадав! За нього справдi можна вiддавати цiлi царства!

Вдоволений кощiй знову впав у крiсло, i обличчя його на мить стало таке лукаве, як колись, на iподромi.

- Поганяйся тепер за своїм смiхом, Тiме Талер! Ти його не наздоженеш! Бо я за нього руками й зубами держатимусь!

Сiмнадцятий аркуш

БАГАТИЙ СПАДКОЄМЕЦЬ

Форма молодих багатих спадкоємцiв за тих часiв була така: сiрi штани з тонкого сукна, пiджак у чорно-червону пересмужку, снiжно-бiла шовкова сорочка, червона краватка в чорну клiтинку, такi самi шкарпетки й жовтi замшевi черевики.

Тiм стояв у тому вбраннi перед високим, вiд самої пiдлоги, дзеркалом i причiсувався, вперше в життi примочивши задля того чуба. На килимi бiля дзеркала лежала газета зi знiмком вiдомого тенiсиста. Поморочившись, Тiм зачесав чуба майже так, як на знiмку.

Якусь хвилину Тiм роздивлявся сам себе в дзеркалi: спробував навiть скласти уста в якусь подобу усмiшки, але нiчого не вийшло. Тодi вiн сумно вiдвернувся й почав знiчев'я ходити по кiмнатах свого номера. Сiв у крiсло-гойдалку, гойднувся раз-другий i знуджено встав. Пороздивлявся картини на стiнах - усе кораблi на бурхливих хвилях, пiдняв трубку бiлого телефону, та зразу ж i поклав її, а врештi розгорнув пишно оздоблений золотим тисненням шкiряний бювар, що його барон залишив посерединi полiрованого письмового столу. В бюварi був поштовий папiр. На кожному аркушi в лiвому верхньому кутику стояло надруковане сiрими лiтерами:

Тiм Талер,

власник акцiйного товариства "Барон Троч".

А в другому кутику:

Генуя, " "... 19.. р.

В шовковiй кишеньцi збоку лежали конверти. Тiм вийняв один i прочитав унизу зворотну адресу:

Тiм Талер, Генуя, Iталiя, готель "Пальмаро".

Хлопець сiв на стiлець перед письмовим столом, зняв ковпачок з авторучки, що лежала бiля бювара, й вирiшив написати листа.

Пiдсунувши до себе бювар i вийнявши з нього один аркуш, вiн побачив на полiрованiй поверхнi стiльницi дзеркальний вiдбиток напису. I Тiмовi впало в око одне слово:

Ч О Р Т

"Читається неначе "чорт", - подумав Тiм. - Видно, як зайде мова про чорта, то вiн починає ввижатися скрiзь. Чи хоча б його iм'я".

Хлопець поклав папiр перед собою i почав писати:

"Любий пане Рiкерт!

Я дiставсь до Генуї не зовсiм щасливо. Барон помер, а я тепер його спадкоємець. Але я цього зовсiм нехотiв. Скорiш, навпаки, але цього я на жаль неможу вам пояснити. Може, колись потiм. Будь ласка, спробуйте розшукати стюарда, його звати Крешимир i в нього апендицит. Крешимир може вам усе розказати, а я на жаль неможу. Поговорiть iще зi стерничим iз Дельфiна, його звати Джоннi й вiн iз Гамбурга. Вiн знає як усе вийшло.

Тепер я найбагатша людина в свiтi, а так званий новий барон мiй опiкун. Гарного в тому нема нiчого але може буде корисно. Бароновi я i взнаки не дам що я всього цього нехочу.

Ви, ваша матуся, стюард i Джоннi були дуже добрi до мене.

Може ви найдете яку-небудь раду на мою бiду. Але мабудь доведеться й менi самому шукати. Та воно мабудь i добре, бо я хоч матиму якийсь план i якусь мету й забуватиму за тим що я нетакий як люди.

Вiтайте будь ласка вашу матусю i вам щиро дякує ваш сумний Тiм Талер.

S.P. Але менi листiв не пишiть. Може згодом я найду таємну адресу.

Тiм".

Хлопець перечитав листа, згорнув його, засунув у конверта й заклеїв. Та щойно хотiв його заадресувати, як у коридорi почулася чиясь хода.

Тiм швиденько сховав листа в нагрудну кишеню пiджака. Ту ж мить у дверi постукали, i, так само не дожидаючи запрошення, ввiйшов барон.

Побачивши вiдкриту авторучку й розгорнений бювар, вiн спитав:

- Листи пишемо, пане Талер? З такими речами будьте обережнi. А втiм, до ваших послуг є секретар.

Тiм згорнув бювар, накрутив ковпачок на авторучку й аж тодi вiдповiв:

- Як менi потрiбен буде секретар, я його покличу.

- О, голосок прорiзується, - засмiявся Троч. - Ви, я бачу, разом з одежею й манери змiнили. Хвалю, хвалю!

У дверi знов постукали. Барон досадливо гукнув:

- Че коза воле? (Чого вам треба?)

- Ля гардероба пер iль сiньйоре Талер! (Пановi Талеровi речi!) вiдповiло з-за дверей.

- Авантi! (Заходьте!) - буркнув Троч.

Слуга в довгому зеленому фартусi внiс, улесливо зiгнувшись, Тiмову матроську торбу, поклав її на стояк для валiз, а сам став бiля дверей.

Тiм пiдiйшов до нього, подав йому руку й сказав:

- Щиро вам дякую!

Спантеличено, незграбно й видимо незадоволено слуга схопив Тiмову руку й промимрив:

- Нон капiско...

- Не розумiю, каже, - смiючись, переклав барон. - Зате оце ось вiн напевно зрозумiє, - i, витягши з кишенi паку грошей, дав один папiрець слузi.

Той засяяв, загукав: "Грацiє! Мiллє грацiє, сiньйоре бароне!" (Спасибi! Тисячу разiв спасибi, пане бароне!") - i, вклоняючись, позадкував iз номера.

Троч замкнув за ним дверi й сказав:

- Колись, у давнину, як раб заходив до покою свого пана, то перше роззувався, тодi пiдповзав до пана навколiшки i цiлував пакового чобота. Як шкода, що цi благословеннi часи минулися...

Тiм не звернув нiякої уваги на бароновi слова. Його раптом нiби окропом ошпарила думка: адже ж у торбi лежить його кашкет, а в кашкетi пiд пiдшивкою - угода з Трочем! Вiн нiби знiчев'я пiдiйшов до торби, розв'язав її, побачив кашкет iз самого верху i взяв його в руку. Пiд пальцями зашурхотiв папiр, i хлопець полегшено зiтхнув. Слухаючи, що каже далi барон, вiн по змозi непомiтно витяг угоду з кашкета й сховав у кишеню.

- В такому готелi, як цей, - просторiкав Троч, - досить подавати руку трьом: по-перше, старшому швейцаровi, бо його часом треба просити, щоб вiн казав усiм, нiби вас нема вдома; по-друге, директоровi, щоб вiн нiде не розповiдав про нас зайвого; i по-третє, головному кухаревi, щоб вiн смачнiше годував тих, iз ким ми маємо справу.

- Запам'ятаю, - мовив Тiм, а сам подумав: "Як я знову вмiтиму смiятися, менi дуже приємно буде подавати руку слугам та покоївкам".

Задзвонив телефон. Хлопець узяв трубку й сказав у неї:

- Тiм Талер слухає.

- Вашу машину подано, синьйоре! - промовило в телефонi.

- Дуже дякую, - вiдповiв Тiм i поклав трубку. Барон, що весь час стежив за хлопцем, сказав:

- Нiколи не озивайтесь у телефон своїм повним iм'ям, любий мiй! Досить кинути: "Алло!" I то таким тоном, щоб зразу ясно стало: вас потурбували i ви невдоволенi! I не кажiть "дуже дякую", коли вам доповiдають, що машину подано. Досить буркнути: "Гаразд". Багатство зобов'язує до деякої неввiчливостi, пане Талере. Людей треба тримати на вiдстанi.

I знову Тiм промовив: "Запам'ятаю", - а собi знову подумав: "Стривай-но, поверну я собi свiй смiх!"

Потiм обидва спустились до прихожої, що в таких розкiшних готелях називається вестибюль. Загледiвши їх, iз крiсел попiдводились якiсь пани й низько вклонилися. Один пiдiйшов i звернувся до Троча:

- Пане бароне, дозвольте...

Троч, не глянувши на нього, вiдрубав:

- Потiм. Ми поспiшаємо.

I вони з Трочем зiйшли мармуровими сходами до великого автомобiля на шестеро дверцят.

Шофер повiдчиняв перед ними дверцята, й вони сiли на м'якi червонi сидiння.

Тiм не завважив, що ззаду й спереду їдуть машини з охороною. Не зрозумiв вiн i вигукiв газетярiв, що продавали на вулицях газети:

"Iль бароне Троч е морто! Адессо ун рагаццо дi кваттордiчi аннi е iль пiу рiччо уомо дель мондо!"

Барон, стримуючи усмiшку, переклав йому тi слова:

- "Барон Троч помер! Тепер чотирнадцятирiчний хлопчак - найбагатша людина в свiтi!"

Автомобiль зупинився перед свiтлофором. Троч саме навчав хлопця, як йому слiд поводитись на тому банкетi, куди вони їхали. Але Тiмову увагу цiлком поглинула маленька смаглява дiвчинка з чорними очицями-тернинками, що стояла бiля ятки з овочами й, широко роззявивши рота, силкувалась угризнути здоровецьке яблуко. Помiтивши Тiмiв погляд, вона вiдняла яблуко вiд рота й усмiхнулась до хлопця.