ІВАН МАЗЕПА. Життя й пориви великого гетьмана - Ілько Борщак

Володар Мазепа вже поважного віку, з яких десять років старший від мене; вигляд у нього суворий, очі блискучі, руки тонкі і білі, як у жінки, тіло його міцніше від тіла німецького рейтера й їздець з нього знаменитий.

Його дуже поважають у козацькій країні, де народ назагал свободолюбивий і гордий і мало любить тих, що ним володіють. Мазепа притягнув до себе козаків твердою владою, великою військовою сміливістю і пишними бенкетами для козацької старшини у своїй резиденції. Я був свідком одного такого бенкету, в якому багато дечого на польський лад.

Розмова з володарем вельми приємна тим, що він має великій досвід у політиці; у протилежності до москалів він слідкує і знає, що діється у чужих країнах. Він показував мені свою збірку зброї, одну з найкращих, яку бачив я в світі, а також добірну бібліотеку, де на кожному кроці видно латинські книжки.

Кілька разів я вельми обережно зводив розмову на сучасну політичну кон'юнктуру, але мушу признати, що від цього володаря не міг я нічого певного витягнути. Він належить до тих людей, що воліють або зовсім мовчати, або говорити і не казати. Все ж гадаю, що ледви чи він любить московського царя, бо не сказав ні слова, коли я жалувався на московське життя. Зате щодо польської корони пан Мазепа не затаїв, що вона іде за прикладом давнього Риму до занепаду. Про шведського короля говорив з пошаною, але вважає його занадто молодим. Особливо було мені приємне почуття пошани, яке володар Мазепа виявив до особи Його Величності (Людовика XIV), про якого багато мене розпитував і якому прохав мене засвідчити свою пошану і відданість. Це не звичайна чемність, питома п. Мазепі, але відповідає дійсності: в залі його резиденції, де висять портрети чужоземних монархів, на найвиднішому місці знаходиться гарний портрет Його Величності. Там же, але на менше видному місці, я бачив портрети Цісаря, Султана, польського Короля та інших володарів (Уже по виході у світ французького оригіналу "Мазепи" один з її авторів, Ілько Борщак, віднайшов у рукописному відділі паризької Національної Бібліотеки (Fonds Baluze, vol. CCLI) цей документ, що освітлює перебування Балюза у Мазепи.)".

Маємо право догадуватися, що у своїх розмовах із старим гетьманом Балюз викладав класичні теорії французької політики супроти Швеції. Мазепа тим приємніше мусив вислухати його сповіди, бо сам знав, що французький король скрізь поборює царя: чи не чув він недавно від своїх, із Константинополя, що французький амбасадор уживає всіх заходів, щоб намовити султана до війни з Петром?

Людовик XIV вислав миттю до Карла XII одного із найкращих своїх дипломатів барона Безенваля з місією, щоб набунтувати шведського короля проти імператора: князь Євген і лорд Мальбору своїми свіжими перемогами підготовили грунт французькому дипломатові в Альтрантштадті. Доля Європи буцімто залежала від рішення, яке прийняв шведський король, а Карло XII ще роздумував і боровся у собі.

Мазепа, що завсіди мав прегарні інформації, стежив назирцем за успіхами шведів тоді, як московське ярмо гнітило Україну щораз більше.

Петро, бачачи, що його грунт у Польщі заломлюється, зумів приєднати собі одну частину польських магнатів обіцянками, що відбудує польську Україну. Можна уявити собі гіркі почування Мазепи, який бачив, як знову з вини Москви віддалюється щораз дальше так довго мріяна ним перспектива про окрему і самостійну державу, яка з'єднає в собі всі українські землі. Цар іще раз, ані не завагавшись, знищив здобутки довголітньої терпеливої праці.

11 квітня 1707 р. Мазепа приїхав до Жовкви, у Галичині, до головної квартири Петра, який зараз скликав велику раду. Гетьман сам брав участь у цій нараді, але не прийшов на бенкет після неї. Видко було, який він схвильований і нервовий, дарма що звичайно був спокійний і вмів володіти собою. Своїм близьким, що хотіли відгадати причину такого виїмкового його неспокою, він сказав такі таємні слова:

– Якби я так вірно служив Богові, як служив цареві, я дістав би найвищу нагороду. Та тут, хоча б я був янголом, не дістану подяки за свою вірність.

На другий день москалі хотіли підкреслити новою нечемністю, що Мазепа опинився напів у неласці.

Меншиков, не повідомляючи Мазепи, переслав одному з козацьких полковників наказ про воєнні операції і цим явно нарушив українську конституцію та прийняті звичаї, які панували між Москвою і Батурином. Тепер уже гетьман голосно висловив своє невдоволення:

– Який глум! Яка образа та пониження для мене! Бачу щодня князя Меншикова, і він щодня радиться зі мною. А тут, не кажучи мені нічого, без моєї згоди, він видає накази старшинам моєї держави! Отже, мій полковник міг би від'їхати без мого дозволу! Ех, якби він його послухав, я казав би його розстріляти як собаку!

Після цього Мазепа оповів про нараду з попереднього вечора під проводом царя. Петро повідомив його, що хоче перемінити козацьке військо на таку ж звичайну армію, як його власна. Дні України були почислені.

Козацька старшина зрозуміла повагу становища. Вона почала раду радити і полковник Апостол найшов у Печерській бібліотеці в Києві текст гадяцького договору з 1659 р., згідно з яким Україна зірвала з Москвою і ввійшла у союз із Польщею як рівна. Мазарен в імені Франції обороняв енергійно цієї умови.

Одначе всі ці наради не довели до позитивного висліду. Мазепа тримав себе осторонь, щоб не дати цареві приводу до надто швидкої інтервенції, що могло би напевно знівечити його віддавна обдуманий план. Накінець Мазепу повідомили, що приїхав посередник, на якого він так нетерпеливо ждав: Заленський, ігумен єзуїтської Колегії у Вінниці. Гетьман уже був рішений. Після довгої розмови з гетьманом єзуїт вибрався до Саксонії відшукати Карла XII. А проте добрий дипломат не хотів довіряти своїх справ тільки одному амбасадорові. Він виїхав із Жовкви у товаристві царевича Олексія, щез на кілька годин і за той час розмовляв в одному замку княжної Дольської з одним черцем так, що ніхто про це не знав. Третій післанець, якийсь болгарський єпископ, якого ім'я не дійшло до нас, теж виконував службу посередника між Мазепою і Карпом XII. Тих духовників ніхто не підозрівав, вони вміли виконувати свої обов'язки так дискретно, що тайн своїх нікому не видали і тому не можемо стежити за дальшими подробицями переговорів…

Хоча не можемо відтворити листів Мазепи до шведського короля, сповідник і історик Карла XII, Нордберг передав нам їх зміст.

У вересні 1707 р. гетьман закликав на поміч шведів, обіцяючи вирізати 7000 москалів, що стояли залогою на Україні.

Французькі історики докоряли за Вольтером Карлові XII, що він загнався на схід Європи, замість напасти на цісаря, як це зробив Густав Адольф у добі Рішельє. З погляду французьких інтересів вони мають рацію, але Карло XII думав перш усього про будуччину Швеції. Навіщо було йому йти на Відень? Чи не тримав він цупко у своїх руках Помор'я, єдину провінцію з усього цісарства, справді корисну для нього та необхідну? Зате дозволити Росії закріпити свою владу над Балтійським морем, це було для Швеції однозначне із актом справжньої абдикації, значило змаліти перед Росією і зректись ролі великої північної держави. Попередники Карла XII Густав Адольф і Карло Х заборонили Москві доступ до "шведського озера", але досвід доказав, що царі відновляли невпинно свої спроби, хіба що якась рішуча програна вибила би їм із руки на довгий час зброю. Карло XII зрозумів, що він мусить вести з Москвою безпощадну війну, щоб не допустити до її поширення, зміцнення та до нових завойовницьких здобутків, одним словом, до повної гегемонії, що нарушувала рівновагу північної Європи.

Та, щоб знищити Москву, треба було ударити на неї на її власній території, не віддаляючись занадто далеко від операційних баз, а найближчим шляхом до цієї мети було зібрати проти Росії найближчих її сусідів – висунути питання Курляндії, Литви, Польщі та України. Чи два століття пізніше, за останньої світової війни та сама ситуація не виринула наново?

Коли Карло XII звертався так рішуче проти Росії, то цим проявив дуже живе зрозуміння реальної політики і основних інтересів свого народу. Він міг рахувати на Польщу, якій дав короля, Франція шукала його дружби, Англія і Нідерланди стояли за ним, Туреччина ждала тільки сприятливої нагоди, щоб помститись на Росії. Україна своїм виїмковим географічним положенням була наче створена на міст між Туреччиною і Швецією. Москві загрожував ланцюг, що оперізував її від Риги до Бахчисарая.

Шведи мали ще у свіжій пам'яті союз Карпа Х із Хмельницьким і не треба було їм довго роз'яснювати значення України. Перервану нитку традиції нанизали наново.

У вересні 1707 р. воєнні сили напоготівлі менш-біьше рівноважились. Карло XII, залишивши 8000 війська у Польщі, мав для себе 35000. Його генерали Лєвенгавпт і Лібекер розпоряджали у Лівонії та Фінляндії приблизно від 11000 до 15000 вояками. Таким робом шведи мали 69 тисяч війська, не рахуючи польської помочі; Петро міг протиставити цій силі тільки своїх 60000. Отже, українська армія, трохи менша від цього числа, могла рішати про перевагу.