Небіжка для ляльки - Олексій Щуров

Проте виявилося, що усі сукні, які Ґейдвіг обрала, були ідеальними, і зараз дівчину неможливо було відтягти від дзеркала, біля якого вона могла б зараз стояти годинами та милуватися новим придбанням. Нарешті на ній залишилося плаття абрикосового кольору зі світло-коричневими смугами. До нього додавалися темно-коричневі черевики на підборах та сумочка на жовтому ланцюжку. Маска тільки похитала головою.

– Волосся дуже закоротко підстрижено. Його треба відростити до плечей, можна нижче. Тоді ви будете виглядати по-справжньому жіночо, а не дешевою пластмасовою лялькою у вишуканому наряді. Зараз можу відрекомендувати вам ось цей набір.

Мадам Дізгайз прошелестіла до шафи та дістала з полиці декілька манекенів з перуками. Ґейдвіг кинула на них погляд, сповнений нерозуміння.

– Треба одягти, треба примірити, моя мила, – знову шелестів голос мадам. Здавалося, що розмовляє не людина, а шелест сухого листя або паперу. – Жіночність іноді потребує деяких втручань зовні. Корисних, але безболісних та нешкідливих.

Вона натягнула на голову Ґейдвіг першу ліпшу перуку з довгим волоссям, яка вмить перетворила дівчину на молоду витончену спокусницю. Ґейдвіг навіть сама здивувалася такій зміні та засумнівалася, чи вона справді бачить у дзеркалі себе.

– Чи подобаєтеся ви собі? – нарешті поцікавилася мадам Дізгайз.

– Так. Навіть дуже.

– Це найголовніше. Якщо ви подобаєтеся та любите себе, тоді ви зможете сподобатися і спокусити інших виконувати ваші примхи. Зараз усе залежатиме від того, як ви пройдете декілька останніх випробувань на сьогодні. А зараз я проведу вас назад до вітальні. Там на вас вже зачеркалися.

Ікол навіть не помітив їх появи. Він захопився підспівуванням музичній скриньці і не розчув шелесту плаття мадам Дізгайз, який неможливо було сплутати з іншими звуками. Коли його звук нагадав про пожмакану газету яку здалеку кидають до порожнього кошику, Ікол розкрив очі та із подивом почав розглядати ту, що прийшла разом з власницею салону.

– Сонце увійшло до нашої печери, – просвистів він. – Як би я хотів бути жінкою, обрав би саме таку шкіру, щоб лякати птах.

– Ви йому сподобалися, – маска прошепотіла на вухо Ґейдвіг, яка не зрозуміла його слів та готова була видряпати цьому жевжику очі. – Скажіть що-небудь у відповідь.

– Іноді краще лякати птах, ніж бути ними з’їденою, – випалила Ґейдвіг у відповідь.

Ікол посміхнувся.

– Вважаємо, – підбив він підсумок, – перший іспит складено. Другий іспит чекає на тебе увечері. Зараз поїдемо назад до дому. Треба дещо підготувати до цього заходу.

– Одяг вже у багажнику вашої автівки. Щодо модельного комплекту, його надішлють за два дні за вказаною адресою, – додала мадам Дізгайз. – Усе, як зазначено у контракті – не більш і не менш. Рада буду бачити вас знову у своєму салоні як одних з постійних клієнтів.

Цією фразою вона хотіла сказати, що вона більш нічім не може прислужитися. Ікол посміхнувся масці у відповідь, а Ґейдвіг не встигла отямитися, як у бокових дверях зник шлейф плаття мадам Дізгайз.

Після напівтемряви салону світло центру здавалося сліпучим, і Ґейдвіг майже втратила відчуття простору, якби не її супутник. Гамір навколо починав роздратовувати і вона звернулася до Ікола:

– Я втомилася. Ми поїдемо назад до лісу?

Він кивнув їй у відповідь, і пара поїхала ліфтом до парковки. Ікол відчинив багажник і вдоволено посміхнувся, побачивши велику кількість чорних пластикових пакунків з фірмовою емблемою салону – білою посміхненою венеціанською маскою. Ґейдвіг схопила його за руку.

– Почекай, це треба повернути. Ми ж не розрахувалися за одяг.

– Це не повинно тебе турбувати, – спокійно відповів Ікол. – Як тільки ти усе підписала, відомості про тебе надійшли, куди потрібно, і кошти перерахували на ім’я Disguise Ltd. Такою жінкою не можна не захоплюватися, така кар’єра у такому молодому віці і такі обставини…

– А що з нею трапилося? – поцікавилася Ґейдвіг. – Вона, мабуть, стара-старезна бабця, яка нагадує мастодонта з допотоп…

Ікол вперше з люттю поглянув на дівчину. Вона зжалася у салоні авта, немов налякана пташка перед яструбом, що забажав її з’їсти. Але Ікол вгамувався швидко і сів за кермо. Автівка завелася та знову помчала до лісу через місто – іншим шляхом.

– Мадам Дізгайз – це тільки назва, прізвисько, бренд. Не існує такої людини, – холодно розпочав він через деякий час. – Можна сказати вона сама себе відродила. Розумієш, коли ти молода після катастрофи і тебе ледве зібрали по шматках, на які ще потрапила кислота, ти станеш мимоволі іншою. Ця жінка трохи старше за тебе, а вже носить маску та приховує своє обличчя. Рукавички помітила? Так ось, на руках у неї не вистачає пальців. І усе, що ти могла побачити у салоні, вона шиє одна. Їй стало сили розпочати нове життя. Тому вона варта більшої поваги, ніж така шмарля, як ти.

Ґейдвіг вжалася у крісло. До будинку доїхали у повній тиші. Навколо шумів ліс, вітер розгойдував сосни, повітря ставало вологим, напевно до дощу. Ґейдвіг покинула автівку і вона разом із Іколом понесла купу пакунків до своєї кімнати. Розвісивши сукні у шафі, Ґейдвіг почала придивлятися до них і потім у розпачі сіла на ліжко. Настрій було зіпсовано, а сьогодні ще й ресторан. Обирати принадливий одяг не хотілося, і раптом у її голові пронісся тихий шелест мадам Дізгайз: «Усе залежатиме від того, як ви пройдете декілька останніх випробувань на сьогодні». Отже, день не думав закінчуватися, останні, найважливіші події залишилися на вечір. І раптом Ґейдвіг зрозуміла: похід до ресторану – не дарунок від невідомої корпорації, а перевірка на вошивість. І різка зміна настрою Ікола – теж. Напевно, він вигадав усю ту розповідь про кравчиню, щоб змусити Ґейдвіг не задавати необачні питання. Що ж, заради нового життя вона пройде її, щоб довести, по-перше, собі, що вона варта більшого, бо в голові в неї є клепка, а не тирса, як у ляльки.

***

Ґейдвіг була вже готова до виходу у світ. Вона роздивлялася себе у дзеркало і відкривала саму себе для себе. Одяг від мадам Дізгайз перетворив знищив суміш панк-хіпі-емо, замінивши її на іншу – вишуканість плюс спокуса. Оголені плечі були немов вирізані зі слонової кістки, і тон сукні це підкреслював досконально. Мабуть, вони усі були хамелеонами, бо Ґейдвіг пам’ятала, що не вибирала жодної темного кольору – і ось зараз вона одягнута у насичений вишневий, що так пасував до її карих очей та короткої стрижки, на її обличчі – макіяж, не крикливий, а саме такий, що підкреслював її зовнішню миловидність… «А нічого я виглядаю, сексі», – подумала Ґейдвіг. – «Чи могла я мріяти про усе це. Стоп. Важливо зараз нічого не втратити. Я повинна сподобатися Іколу, причарувати його і тоді я зможу мати усе, що забажаю. Звісно не одразу, проте, саме його я хочу. І навіть я зможу зайняти вищій піст у цій компанії. Хоча він тут задніх не пасе, я варта більшого», – вона роздивлялася себе у дзеркало з усіх боків, і не могла все ще повірити: ранок наснився їй, а зараз вона поринула у реальність, про яку ніколи більш не жалкуватиме.

Вона посміхнулась своєму відображенню і спитала уголос:

– Ну що, друга я, ти вже не перетворилася на крільчиху?

І ще раз посміхнулася, бо бачила у дзеркалі тільки себе справжню, без жодних химерних перевтілень. Вона ще раз посміхнулася до себе і, почувши об’яву з динаміка, що їй пропонується спуститися до автівки, полегшено зітхнула. Зараз має початися найголовніша вистава її життя, фінал якої один – або пані, або пропала. Вона сіла в автівку, ту ж саму, яка увесь цей час возила її цю добу, але нікого не було. Поступово у неї уривався терпець. Вже було темно, щоб їхати до міста, до того ж, як і було сказано в об’яві, вона не повинна була одягати щось зайве поверх сукні, і зараз її живцем їв майже грудневий холод, який іноді приходить у листопаді. Ґейдвіг просиділа здригаючись від холоду майже півгодини, і коли їй набридло, вона відчинила двері і потрапила ногою у калюжу під крихким шаром льоду. У черевик набралася вода і Ґейдвіг не стрималася від лайки: підбор було зламано, замшу було пошкоджено водою, і нога перетворилася на дерев’яну від морозу.

І тут Ґейдвіг немов вогнем обпалило: усі її плани до біса! Вона завалила випробування. Звісно, зараз до неї вже ніхто не підійде, а якщо і підійде, то зі звісткою, що контракт розірвано і вона може забиратися геть. Лють і несамовитість охопили її, і вона вже була готова прямувати до дому, зачинитися у спальні та вимагати гідного з нею поводження, коли раптом поряд з нею – невідомо як – з’явився Ікол. Вона відчула цього появу, хоча не бачила. Вона чула, як хтось інший сів на місце водія і завів авто. Знову їхали у ніч. Під час поїздки Ґейдвіг не вимовила ані слова. Їй вже було байдуже щодо роботи і щодо ресторану. Вона ненавиділа Ікола у той момент усією душею, прагнула, що автівка врізалася у дерево або стовп, щоб тільки вона залишилася живою, щоб потім самій, без втручань сторонніх незнайомців або друзів будувати своє життя.