Після дощу - К’яра Меццалама

— Ти знайшов увесь отой мотлох у лісі?!

— Люди користуються природою як зливною ямою: беруть, що їм треба, а на решту плювати хотіли. Якось під час одного з походів по лісу я наткнувся на двох чоловіків, що звалювали сміття з вантажівки. Ще й пригрозили мені гвинтівкою, сучі сини. Я нічого не міг удіяти, хіба що потім написати на них заяву карабінерам. Звісно, тим усе й скінчилося.

— А це що? — запитала Елена, беручи до рук маленьку дерев’яну статуетку, що зображувала русалку. Гладенька, бездоганна, вона так зручно лягла в руку, що нагадувала амулет, щоб крутити між пальцями в задумі.

— Це моя остання робота... — відповів Ґвідо. — Здається, вона якраз на тебе й чекала; візьми собі. Це для тебе.

Він обхопив її обома руками за талію:

— Це все — дари лісу. Я просто надаю їм форми. І ти теж — дар лісу. — Він ніжно провів долонею по її волоссю і погладив по щоці.

Елена відчула, як якась загадкова і могутня сила підштовхує її в обійми цього чоловіка, попри всі її принципи і бажання. Їй нестримно хотілося зруйнувати зведені нею самою бар’єри і забутися, перетворитися на іншу, відшукати свою втрачену за довгі місяці журби внутрішню силу. Тому вона першою стягнула з нього светра, поспіхом розстебнула сорочку, ледве не повідривавши ґудзики, доторкнулася до низу живота, відчуваючи його затверділий статевий орган. Світ навколо закрутився, ніби карусель. Статуетка випала з її рук.

Ґвідо поцілував її довгим поцілунком, потім підняв і, цілуючи, обережно поклав на ліжко.

— Не поспішай, — прошепотів, — я не хочу втратити навіть єдиної миті; спершу дай мені на тебе подивитися.

Він зняв із неї светра. Елена, намагаючись відволіктися й заспокоїти ритм дихання, роздивлялася довкола. Ліжко з оливкового дерева з білими простирадлами нагадувало їй готовий відпливти від берега човен. За великим вікном було видно ліс. Вона зачекала, поки Ґвідо зніме з неї одяг, не відчуваючи ані краплі сорому перед чоловіком, якого зустріла лише кілька годин тому. Їй здавалося, ніби вона входить у невідоме їй царство, де не може й не повинна нічого вдіяти, крім як віддатися на волю силам, що несли її у загадкове місце, про існування якого вона досі навіть не чула.

Як тільки обоє роздягнулися, вже було не до ніжностей. Пристрасть, запаморочення, плечі, руки, стегна, ступні, вуха... Ґвідо дивовижним чином змінював планіметрію її обрисів, ніби хотів виліпити заново. Елені здавалося, що його руки хочуть надати нових форм її тілу, — так само, як робили зі знайденими в лісі гілками й корінням. Вона почувала себе територією для завоювання. І не просила нічого іншого, крім як бути завойованою.

Перш ніж увійти в неї, Ґвідо ніжно приклався язиком до її плоті між ногами. Від незбагненного раніше задоволення її тіло й мозок пронизало мов блискавкою, з горла вирвався здушений крик. Їй здалося, що цей чоловік тримає в собі таємницю її бажання і цієї миті відкриває її для неї. Вона міцніше обхопила ногами його талію, вчепилася руками йому в плечі, і так вони рухалися й рухалися разом, то віддаляючись, то міцно притискаючись, ніби ніколи більше не мали розлучатися.

Елена знову скрикнула, цього разу голосним, диким криком, ніби випльовувала вогонь чи внутрішній вибух. Однак не випускала з себе Ґвідо, притискала його до себе, увіп’явшись нігтями йому в спину, аж поки й він теж не скрикнув і не здригнувся хвилями оргазму.

Так вони лежали якийсь час поряд, приходячи до тями, переводячи подих, із захриплими голосами, аж поки по Елениних щоках не покотилися сльози.

— Ну от, кругом сама вода, тече з усіх дір, — пожартувала вона і засміялася. — Чому ти так на мене дивишся?

— Ти мене не випустила. Ти — божевільна.

— Ні, ніяка я не божевільна. Мені просто треба було віднайти в собі колишню силу.

— Ти така гарна! — хрипко промовив Ґвідо.

— Сподіваюся, ти не звернув уваги на мої труси!

— Ще б пак! У тебе найсексуальніші труси, які мені коли-небудь доводилося бачити! Світло-блакитні з рожевими фламінго, хіба ні?

— Який сором! Я вхопила вранці перші, що трапилися під руку, тому що інші змокли під дощем... ще й ґумка розтягнута!

Ґвідо попестив її по спині й поцілував:

— Ти — мій дивовижний фламінго!

Потім підвівся і пішов до ванної. Елена дивилася йому вслід, милуючись стрункими ногами, пружними сідницями, сильними м’язами спини, незважаючи на його далеко не юний вік. Було в рухах Ґвідо щось королівське, справжня чоловіча врода. Повернувся він уже з великим рушником на талії, що прикривав нижню частину тіла аж до колін, і з тацею в руках, на якій парували дві чашки з чаєм. Елена тим часом і не думала одягатись, однак сорому не відчувала. Сама собі дивувалася, не впізнавала себе в тій жінці, що так, не вагаючись, без найменшого сумніву, віддалася пориву пристрасті. Ґвідо вмостився поруч із нею. Елена довго дивилася на нього, на його руки й ноги, зрештою провела пальцями по скуйовдженій шевелюрі.

— Як на звичайного збирача трюфелів, у тебе аж забагато особливих талантів. Є щось, чого ти мені не розповів, чи не так?

— Минуле мені більше не належить. Не думаю, що це цікава тема для розмови. І це не змінило б нічого з того, що ти зараз знаєш про мене. Так краще, запевняю тебе.

— Ти такий гарний, Ґвідо, і такий привабливий... — промовила Елена, знімаючи з нього рушника. Нахилилася над ним і ніжно доторкнулася губами нижче живота, ще нижче, відчуваючи задоволення від його задоволення, відчуваючи, як напинається і тремтить його плоть між її губами. Вони знову кохалися, однак цього разу повільно, не поспішаючи, чекаючи одне на одного, милуючись одне одним і цілком віддаючись любовним пестощам.

***

Коли вона розплющила очі, була вже ніч. Вона знайшла Ґвідо на кухні, той готував вечерю. Стіл було накрито, як на свято.

— Котра година? — запитала вона. — Як ти вважаєш, чи не краще мені повернутися до Червоного Бука?

— А ти не вважаєш, що спершу нам слід чогось поїсти? Не знаю, як ти, а я помираю з голоду.

— А чому в тебе вдома не проведено електричного струму?

— Я встановив сонячні батареї на даху.

Елена спостерігала, як він швидкими, точними рухами нарізає радікйо та гриби, а в каструлі тим часом киплять овочі для бульйону.

— Я просто обожнюю різотто, — сказав